(Про ос^ьобл^ьивос^ьтї Ен^ьерґоінхвормаційних Вібрацій для даної рубрики див. у відтвореннях «Проєкцій зі Зад^зеркалля» і «Одухотворення С^ьвічада» Архетипу «ПАСІОНАРІЙ» за статтею «ШТУРВАЛ^Ь ЗО́РЯНОГО МАХОВИКА ДОЛЬИ УКРАЇНИ»)

Історія, т^ьеорія

Публїкація фраґментів моноґрафійи Карпуна А.Л.

“Ос^ьнови Духовного Оз^ьдоровл^ьення Українс^ьтва”

Історико-т^ьеоретичні передумови виникнення реґіональної

Української Традиційи  Духовного Оз^ьдоровлювання

Роздїл^ь І – Етноґенетична еніольоґія Української Духовнос^ьт^ьи

(Від «Початку всїх Початків до Вс^ьес^ьвітньої Потопи...»)

 5. Стан Духовнос^ьт^ьи по Українських Дїяспорах) С^ьвіту

(На прикл^ьаді Канадїйської Української Громади)

(Початок)

 

Від грудня 1993 до червня 1994 року я перебував у Канадї в якостї гос^ьтя за приватним запрошеннєм Федо́сова Юрія Віталїйовича – мого стри́єчного пл^ьемінника.

Якраз на сю пору ми^енї КДІКом (Київським державним інститутом культури, який, згодом – перейменований у КНУКіМ – Київський Національний унїверсит^ьет культури і мистец^ьтв М. Попл^ьавського) бул^ьа надана наукова відпустка для завершення дисертаційи – «Формування навичок педагогічного керовниц^ьтва гуртаме^и українського народнього співу».

І я, окрім закінчення згаданої наукової працї під час даного урльо́пу (с^ьвоїх вака́цій), ше плянував:

– дослїдити стан збереження в Канадї народньої української музичної культури;

– нал^ьагодити науково-творчий контакт із педагогічної співпрацї катедри Українського музичного фолькльору й етноґрафійи КДІК та катедри Української культури й етноґрафійи ім. Гуцуляків Альбертського унїверсит^ьету в Едмонтоні;

– здїйснити апробацію науково-методичних і практичних рекомендацій моєї моноґрафійи «Ос^ьнови Духовного Оздоровл^ьення Українс^ьтва» публїкаціяме^и, виступаме^и перед працьовникаме^и культури, ос^ьвіти, а також – апробува́ння практикою Духовного Цїл^ьит^ьельс^ьтва народнїми (традиційними) мето́даме^и від Благочестя;

– ознайомити ся з ос^ьобл^ьивостяме^и Духовнос^ьт^ьи в Українській Дїяспорі (на т^ьеренах Канади).

За ос^ьтаннїм роздїл^ьом плянів я мав з’ясувати:

1. Про якість Віри в Бога Українцїв у Канадї.

2. Про наявність Духовнос^ьт^ьи в Них.

3. Про настрої в Українській Дїяспорі Канади шодо питань взаємодопомоги та співпрацї з Українцяме^и України на ниві Соборної Духовнос^ьт^ьи.

4. Про пот^ьенційні можл^ьивос^ьтї у сїй Справі Української Громади за Рубежем.

На протязї пів року перебування в Канадї я спіл^ькував ся з богатьма тамтешнїми Українцяме^и, відвідував сл^ьужби в храмах ріжних конхвесій та займав ся виконаннєм, намічених мною на сю періоду, плянїв.

Тодї я мисл^ьив так, шо в Українських Громадах за Кордоном зібрал^ьи Ся Кращі з Кращих Українцїв, які за умов ма^ос^ьковитського переслїдування і нищення Українс^ьтва в Українї зуміл^ьи втекти крізь Вел^ьикодержавну «Зелїзну Запо́ну».

Та –зберегл^ьи Зол^ьотий Елїтний Хвонд С^ьвоєї Наційи.

Набул^ьи Вл^ьасною прац^ьею – бізнесових умінь, мат^ьеріяльного дос^ьтатку. Та натепе́р, кол^ьи Вкраїна стал^ьа т.зв. «незалежною» державою, Вони могл^ьи би Їй (покалїченій совітським етноцидом) допомогти Вл^ьасним дос^ьвідом менед^жерс^ьтва, спонсорс^ьтвом, у поверненні Їй Національного Духу та Культури, Чистої Мови Предків тощо.

Мої думки навіювал^ьись іше й т^ьеоретичними д^жерел^ьаме^и з феномену Української Дїяспори.

Зокрема – такими описяме^и:

В історії української еміґраційи прос^ьтежують ся два ос^ьновних напрямки, кождий з яких має кілька хвиль.

За вектором їйи (еміґрацію) умовно подїляють на Східню і Західню.

Східня Дїяспора утворювал^ьа ся шляхом перес^ьел^ьення Українцїв до внутрішнїх ґуберній Ро^усїйської імперійи, пізнїйше – до республїк кол^ьишнього СРСР.

Вона налїчує біля 10 млн. осїб.

Поодинокі міґрації – зафіксовані ше у XVI ст., кол^ьи українські козаки разом із ро^усїйськими з^ьемл^ьепрохідцяме^и ос^ьвоювал^ьи прос^ьтори Сибіру, Дал^ьекого Сходу, Камчатки та Чукотки.

Масові ж перес^ьел^ьення мають більш визначений час та ґрунтовнійші мотивування.

До Східньої Дїяспори слїд зал^ьучити й Українцїв Берестейщини, Кубаньи, Приднїстров’я, з окру́ги Курського,тощо…

До Неї треба включити й окремі вкрапл^ьення народу з України до нас^ьел^ьення Прибал^ьтики, Мо^ас^ькви та Санкт-Пет^ьербурґу, і цїлї етнічні райони в Башкирії, Закавказзі, Казахстані та Середнїй Азії, де у 20-ті роки утворил^ьа ся т.зв. «Сїра Україна», і вел^ьикий кл^ьин у Сибіру та на Дал^ьекому Сходї, шо дїстав наз^ьву «Зел^ьена Україна».

До Західньої Української Дїяспори (понад 5 млн. осїб) слїд додати й Українцїв Хол^ьмщини, з краю Перемишля, Надся́ння, Підляшшя, Пря́шівщини, Мараморо́щини та Суча́вщини; давнї компактні утворення в Угорщині, Югос^ьл^ьавії, Австрії, Нїмеччині; етнічні вкрапл^ьення до нас^ьел^ьення Вел^ьикобританїйи, Франційи, Італїйи, Бельгійи та иньших европейських країн; а також – суцїльні райони (навіть провінції) у Канадї, США, Арґентині, Австралїї.

Кількісна характ^ьеристика Західньої Дїяспори виглядає нинї таким чином.

У США проживає бл^ьизько 2 млн. осїб (пол^ьовина з яких – у штаті Пенсильванїя), до 20 % – у штатах Нью-Джерсї, Нью-Йорку, меньше – в Мічиганї, Огайо та Коннектикуті. Серед них спос^ьтерігаєть ся стійка т^ьенденція до збереження національних цїннос^ьт^ьей (зокрема – мови).

У Канадї мешкає бл^ьизько 1 млн. Українцїв. Із Них (2,3%) – переважно у провінціях Манітоба, Саскачеван, Альберта, Онтаріо). Там створені національні громадські орґанїзації, школ^ьи, відділ^ьення унїверситетів. Українська Дїяспора в Канадї також прагне зберігати національні традиції.

Подібне спос^ьтерігаєть ся і в иньших країнах, проте – у меньш відчутних проявах: в Арґентині та Бразилїї мешкає (прибл^ьизно по 300 тис. Українцїв), у Параґваї (понад 10 тис.), Венесуелї (понад 4 тис.), Уруґваї (10-15 тис.), Австрії (понад 5 тис.), Бельгії (4 тис.), Вел^ьикобританїї (понад 30 тис.), у Данїї, Іспанїї, Грецїї, Італїї, Люкс^ьембурзї (прибл^ьизно по 1 тис. осїб).

Ос^ьобл^ьиве місц^ье серед країн Української Дїяспори займає Югос^ьл^ьавія.

Українські перес^ьел^ьенцї (нинї їх налїчуєть ся бл^ьизько 36 тис.) перебрал^ьи ся до Воєво́дини ше у XVIII ст., утворивши у місті Руський Керестур с^ьвій значний ос^ьередок.

Ше давнїйша Українська Дїяспора – у Бол^ьгарії.

Українцї почал^ьи прибувати до Неї ше у IX-X ст. – ченцї, купцї, студ^ьенти, а гол^ьовне – викл^ьадачі Київо-Могилянської акад^ьемійи, котрі започаткувал^ьи там традицію викл^ьадання курсів з актуальних гуманїтарних пробл^ьем.

Пізнїйше в числї таких прос^ьвітників був видатний письменник, учений та громадський дїяч Михайл^ьо Драгоманов.

У 1989 р. із загальної кількос^ьт^ьи Українцїв по всьому С^ьвіту (51,9 млн.) 37,4 млн. проживал^ьо в Україні, 11 млн. – у республїках СРСР, 853 тис. – у зарубіжнїй Европі, а в країнах Америки – понад 2,5 млн.

Масового характ^ьеру проц^ьес міґраційи набув на зл^ьамі ХІХ-ХХ столїть. Його прийнято дїл^ьити на ЧОТИРИ  ХВИЛЇ:

Перша – з ос^ьтанньої чвертьи ХІХ ст. до початку Першої С^ьвітової Війни [під наз^ьвою – «Трудова»]^[1];

Друга – за періоди між двома с^ьвітовими війнаме^и [«Інт^ьел^ьектуальна»]^[2];

Третя – після Другої с^ьвітової війни  [«Полїтична»];

Четверта – з часу прогол^ьошення т.зв. «Незалежної» України у 1991 роцї й подн^ье́сь [під наз^ьвою – «Заробітчанська»]^[3].

Українська Дїяспора – розсїяна по всьому Сьвітови. Вона є – могутнїй етнічний Кущ, Котрий живить Ся культурою мат^ьеринського реґіону – України.

Одначе – на практицї мої уявл^ьення виявил^ьи ся, в ос^ьновному, примарними.

Та воно й природньо, бо, либо́нь, – скл^ьадно [та навіть – го́дї (ве́^и́ключено)] бути імміґра́нту рівночасно громадянином одної держави й – патріотом иньшої.

Про реальний сучасний стан речей говорив і представник Першої хвилї українських еміґрантів Пан Маркусь^[4]. Він радив Україні покл^ьадати Ся (у Вел^ьикій Справі роз^ьбудови с^ьвобідної держави) – л^ьише на Себе. Поз^ьа надїєю на закордонне Українс^ьтво, ос^ькільки сьогодняшня Дїяспора вже иньша: «Я бачу це по своїх дітях. Вони інакше думають. Це прагматичні люди, які практично дивляться на свою кар'єру, на своє ставлення до України. Україна для них – це земля батьків, якій варто симпатизувати. Але це не їхня країна. Така доля усіх еміґрацій, і ми маємо ставитися до цього з розумінням. Україну повинні будувати українці (в Україні)».

Тиепер я в)же роз^ьумію, шо від того – як проходитимуть етнокультурні проц^ьеси в Україні, бо^агато в чому також – зал^ьежатиме  житїє Української Дїяспори: як Східньої, так і Західньої. А допо́ки...

При першій зустрічі з Українцяме^и в автокехвальній ц^ьеркві, шо – в Ontario [Etobicoke, Toronto] ми^ене́ оточил^ьи вел^ьиким тїсним ко́л^ьом парахвіяне^и й почал^ьи роз^ьпитувати (насамперед) про те – як почуває си^ебе́ презид^ьент (тодїшнїй) Пан Л. Кравчук. Замісто відповідї я показав Їм вел^ьикого пальця. С^ье виз^ьвал^ьо у присут^ьнїх зацїкавл^ьення. А кол^ьи почав роз^ьповідати про пусті пол^ьицї у маґазинах і про конкретне гірке житїє в Україні, враз усї від ме́не повідступал^ьи і я л^ьишив ся сам (на одинцї).

Иньшим разом мої сусїди (за гос^ьтьовим помешканнєм) роз^ьповідал^ьи, шо в них був гарний ксьонд^з (греко-катол^ьицького храму там само – в Ontario [Etobicoke]). Та після його смерт^ьи був присл^ьаний иньший зі Львова. На с^ьвоїй дебю́тній проповідї о́ний говорив про бідування якоїсь бо^агатодїтної удови в с^ьи^елї на Львівщині. І прос^ьив зібрати пожертву на допомогу їй грішми. З того часу його сл^ьужби перестал^ьи відвідувати пос^ьтійні (в минул^ьому) прихожане^и.

– Чому ми маємо з кимсь дїл^ьити ся? С^ьвої мілїони ми заробил^ьи тяжкою прац^ьею. Най – л^ьи^ежать наші кошти лє^їпше в банках.

При л^ьистуваннї з катедрою Української культури та етноґрахвійи ім. Гуцуляків я дізнав ся від їйи завідуючого Пана прохвесора Андрія Нагачевського та – їйи прохвесора Пана Богдана Медвідського, шо моя пропоз^ьиція стосовно відкриття у них нашої хвілїйи катедри музичного фолькльору й етноґрафійи КНУКіМ для наукового компле^ьксного поєднання ве́^и́вчення студентаме^и Канади та України мовного (лїт^ьературоз^ьнавчого) і фонового (музикоз^ьнавчого) аспектів українського фолькльору визнана цїкавою та привабл^ьивою. С^ьвою ґрунтовну (об’ємну) офе́рту (пропонуваннє) я підкріпив викл^ьадкою конкретних взаємовигод (із 8-ми пунктів).

Ал^ье їйи виконаннє, на жаль (за Їхнїми тверд^женняме^и) – поз^ьбавл^ьене фінансової можл^ьивос^ьт^ьи.

Вони згодні обмінювати ся л^ьише науково-методичними роз^ьробкаме^и. А чи буде якась користь від с^ьего, кол^ьи відсут^ьня практична педагогічна співпраця, для якої й призначені отсї науково-методичні роз^ьробки?.. Певно, шо – нї.

Сумно передавати далї й иньші маркі́тні (печальні) д^ьеталї, які схвормувал^ьи мої зажурл^ьиві враження від пів річного спіл^ькування з вел^ьикою кількістю представників Української Громади в Канадї.

Перед самим від’їздом назад – в Україну ми^ене́ запитувал^ьи пацієнти моєї цїл^ьит^ьельської практики:

– Пане Е́нетол^ь, по́цо ти покидаєш нас? Твої оз^ьдоровчо-лікувальні народнї мето́ди ми оцїнюємо дос^ьтойно. Вони принесл^ьи би тобі твій перший мілїон шонайбільше за два-три роки...

І я їм відверто одповів (хоча, за їхньою загальною реакцією, бул^ьо видно, шо ми^ене́ зовсїм мал^ьо хто зроз^ьумів):

– На початку перебування в Канадї у ме́не бул^ьи мислї тут л^ьишити ся. Та, після озьнайомл^ьення зі специхвікою статусу еміґранта у вас і ос^ьобл^ьивос^ьтяме^и вашого житїя, переконав ся у з^ьворотньому.

У вас панує сонне царс^ьтво. «Фізична» («Пл^ьот^ьська»), Душевна (Емоцїйна) й Духовна (Ментальна) Іпос^ьтасї Громади – приспані хвінансовим благопол^ьуччєм. Спить бізнес. Ви відвикл^ьи трудитись і вважаєте для себе будь-яку працю зайвою. Лїт^ьература й мистец^ьтво знаходять ся на примітивному рівнї. Духовність – обмежена релїґійним обов’яз^ьком віддавати десятину с^ьвоїх хвінансових дос^ьтатків на утримання храмів.

Під час найзначнійшого с^ьвята – Вел^ьикодня в нас у храмах збираєть ся стільки людей, шо л^ьедь поміщають ся ус^ьередині та окіл^ь ц^ьеркви. Й утримуєть ся цїл^ьодобово така їх кількість.

У вас же (сам бачив), приміром, у найбільшому Правос^ьл^ьавному Храмі Торонта на С^ьей День зібрал^ьо ся аж 15 чол^ьовік. Запл^ьатил^ьи по $20 за пос^ьвячення Паски й розїйшл^ьи ся. Можл^ьиво й оправдане (десь – на підс^ьвідомому рівнї) таке відношеннє до – спотвореного фарис^ьеяме^и Вчення Ісуса Хреста і – проповідуваного нинїшнїми с^ьвященикаме^и. Па́ки чому тодї терпляче до такої хвальсифікаційи відносять ся канадїйські миряне^и?

Якшо я л^ьишу ся в Канадї, то через деякий час перетворю ся на таких само як і ви – законсервованих у с^ьвоєму стані.

Навіщо ус^ье житїє привчав си^ебе́ до пос^ьтійної продуктивної працї, от)римував музичну ос^ьвіту і пощо взяв у Гос^ьпода Його Дар Духа С^ьвятого – Цїл^ьит^ьельс^ьтво?

Маю повернути ся додо́мов, туди, де ся народив та мушу са́ме там (серед диявольського мо^ас^ьковитського пу́та) пронести с^ьвого Хреста, виконуючи покл^ьадену на ме́не Богом З^ьемну Місію...

Мінорну оповідь про Українську Дїяспору Канади хочу завершити мажорно.

У провінції Ontario ми^ене́ вс^ье ж таки оз^ьорив (осяяв) і зігрів оде́^и́н С^ьвітл^ьий Промінь від Українс^ьтва. С^ье спіл^ькування з Істинно Вел^ьиким Українц^ьем (Пасіона́рієм Української Культури). У Канадї Його ше наз^ьивають – Вел^ьикий Маестро. Йдеть ся про Пана Василя Кардаша́. Нинї – Царс^ьтво Йому Вс^ьевишнє. А тодї Він був Керовником і Дириґентом орґанїзованих Ним Мол^ьодїжних Ансамблїв (дївочого хору «Л^ьевада», чол^ьовічого гурту «Оріон» і духової оркестри «Аванґард» із юними барабанщикаме^и та хванхваристаме^и), Мистц^ьем, Музикантом, композ^ьитором, філ^ьольоґом, Маґістром гуманістики, відзначений (ушанований) бо^агатьма Почесними Ґрамотаме^и, медаляме^и та найвищою нагородою – Орденом Св. Григорія Вел^ьикого.

Пана В. Кардаша я зустрів із Його дружиною (пос^ьтійною Супутниц^ьею, найпершою Порадниц^ьею й Помічниц^ьею) – Панї Л^ьарисою Карда́ш (Хоменко), яка вол^ьодїє винятковими орґанїзаційними здїбнос^ьтяме^и, має чудовий Художнїй Смак.

Удвох Вони самові́ддано (на подви́жницькому запалї) відшукувал^ьи по всїй Канадї українські співочі й музикальні тал^ьан)ти та зал^ьучал^ьи їх до, згаданих више, Ансамблїв, використовуючи С^ЬВІЙ унїкальний комунїкативний хист і ВЛ^ЬАСНІ кошти.

Цїкаві бесїди з Ними, а також пос^ьильна участь у Їхнїй Мистецькій Справі роз^ьширил^ьи мої знання зі справжньої авт^ьентичної української національної мови та – с^ьвітос^ьприймання у схвері вс^ьез^ьемного масонського управлїння (панування).

Вони допомогл^ьи ми^енї́ з^ьв’яз^ьати ся з Паном Богданом Стебельським для сприяння вл^ьаштуванню публїкаційи в ґаз^ьеті «Наша мета» моєї статті «Гол^ьос із України».

Уберегл^ьи від спокусл^ьивої пропоз^ьиційи ректора Музичного інституту Українського Хвестивалю – Паньи Марти Барабаш (Кравцїв) віддати Їй с^ьвої польові записї (близько 3000 роз^ьшихврованих зразків) музичного фоль)кльору Ст^ьепової України (для видання їх).

– Сам видавай вл^ьасну нотну збірку. Бо ти отримаєш од будь-яких видавцїв гонорар біля пару тисяч доля́рів, а вони за твій скарб – мілїон.

Проте я назавжди запам’ятав ше й такі крил^ьаті хврази Пана В. Кардаша́: «На Українстві заробляти – великий гріх. Тому, либонь, Бог і застерігає (уберігає) від с^ьего праведні Душі».

Да́не альтруїстичне Кредо Пана В. Кардаша́ контрастує з житїєвою поз^ьицією переважної більшос^ьт^ьи Українцїв Канади. І с^ье – ба́нно (шкода́).

Пан Василь Карда́ш і Панї Л^ьариса Карда́ш (Хоменко)