ВЛАДИСЛ^ЬАВ ГОРБАНЬ

Видана Українською Міжнародньою Місією Духовного Оздоровл^ьення книга:

Горбань В.І. Вірші /Упор. та ред. А.Л. Карпуна. К.: УММДО, 2010. 116 с.; іл.

Горбань В.І. – народнїй  с а м о р о д о к  з богатьма тал^ьантаме^и: виконавця на народ­нїх музичних струментах, співака, дириґента, композ^ьитора, майстра «Зол^ьоті Руки» - «на всї ру­ки майстра» (конструюваннє, ремонт, теслярс^ьтво, будївниц^ьтво...).

Нїжна, широка, добра, яскрава Індивідуальність – справжнїй людський дїя­мант із народу Вкраїнського Краю.

Виданнє прис^ьвячене С^ьвітлїй Пам’ятї, передчасно відїйшовшого до С^ьвіту Вишнього, автора даних віршів, Істинного Творця по житїю, ШУЛЬГИ («українського лївши») – одного з яс­кравих представників урод^женої обдарованос^ьт^ьи вс^ьебічними спосїбнос^ьтяме^и.

Правопись т^ьекстів відредаґовано у спосїб набл^ьиження передачи їх з^ьвучан­ня до дїя­л^ьектних вібрацій української мови, яка існувал^ьа перед їйи зро^ус^ьийщен­нєм і засуржикованнєм (шо закріпл^ьено державою в сучасній офіційній ортоґрафії).

 Пропонуєть ся читачам декілька (з перших) поетичних ескізів Вл^ьадисл^ьава Горбаня для нагадування про те, шо наша З^ьемля бо^агата С^ьвоїми скромними («тихи­ми») тал^ьановити­ми Синаме^и, поз^ьбавл^ьеними (прома^ос^ьковитською сист^ьемою в Україні) популярнос^ьт^ьи серед широкої громади.

У през^ьентованих книгою зразках є й такі вірші:

Я ос^ьокаме^и брів

В дал^ьечінь – ше мал^ьим.

В рос^ьах ранок горів

Янтарем мол^ьодим.

 

Л^ьугом-кил^ьимом брів…

І хотїл^ьось в ту мить,

Кол^ьи «клєвер» розц^ьвів,

Його ц^ьвіту вхопить.

 

Понад річкою брів,

Той, шукаючи, Брід –

І дїдїв, і батьків,

Шо виводить у С^ьвіт.

 

Житнїм пол^ьем я брів,

Де жита – мов казки́.

І гордив ся, й радїв

За тугі́ кол^ьос^ьки.

 

З життєдайних вітрів

Ма́є пол^ье с^ьвій дах…

Під Зоре́ю набрів

Я на батьківський Шлях…

 

По́дих с^ьвій тамував

У хорах жайворів…

Гімн врожаю л^ьунав,

Мол^ьодїв і міц^ьнів!

 

А навкіл^ь вс^ье ц^ьвіл^ьо…

Прихопивши той ц^ьвіт,

Біг я в рі́дн^ье си^ел^ьо́, –

В хлїборобський мій с^ьвіт.

 

Заіржавіл^ьа с^ьемирука*

У павутиння оповита…

Для неї ось шо є – роз^ьл^ьука

Навік з пшениц^ьею і житом.

__________    

(* С^ьемирука – с^ье роз^ьмір кос^ьи.)

 

Розс^ьохл^ьось ко́л^ьесо від во́з^ьу –

Так в бур’яна́х собі л^ьи^ежить

Обабіч шля́ху… А там про́з^ьа

Життя – ракетаме^и л^ьи^етить!

 

Розс^ьохл^ьось ко́л^ьесо від во́з^ьу…

У самотї́… Небесних слїз

Не ллють по нїм травн^ьеві гроз^ьи…

Десь в бур’янах зника́ і віз…

 

До народньої піснї

(Пос^ьвята А.Л. Карпуну)

 

Народня Пісня – Історична Пе́рл^ьа,

Народня Пісня – то Народу Шлях

(Його щоденники, хіба зітерл^ьись

[С^ьерпо́м, Мече́м – гартовані] в віках?).

 

Ядро вороже товщі чи ж проб’є?

Об міць Твою раптово розїб’єть ся…

І нам навік Спадко́вість До́бра є –

Вкраїнська Пісня – По́л^ье і Хворте́ця.

 

Підл^ьо́та СЕ́РЦ^ЬЕ (стільки со́тень лїт)

Твоє Л^ЬУНКЕ́ мудри́л^ьа ся убити

Й – Живу́ Душе́вність… Рвал^ьа з Те́бе Ц^ьвіт…

Та Їй сл^ьабо́ Твій Корінь засушити.

 

Пісенний гарт (л^ьиш Вірного Співця)

Кохал^ьа в час шал^ьеної пожежи…

Й Ся зберегл^ьа в Віках від Царя Зл^ьа.

С^ьвої й у Пеклї ширил^ьа Ти межі.

 

Любил^ьа Працю, Долю Кобзаря,

Вел^ьа́ в С^ьвіти, дал^ьекі від Тиранс^ьтва,

Де кожду мить яснішає Зоря

Пошани, Істини Народобратс^ьтва.

 

Ось так зійшл^ьа на Довжел^ьезній Ниві…

Зори́ть Твій Ґеній в Сонячних Очах,

Бо Ти – Кол^ьиска й Лікар чудодивний

У ріжнобічно з^ьвірених Часах.

 

Ти наймудрійший, найдос^ьвітнїй Вчитель

(Поміж вікаме^и Вірний Провідник)

І Гуморист, Поет і Обл^ьегчитель

Життя Творцю-Народу з віку в вік.

 

Пісня-Мрія

про кохану

(Пос^ьвята Танї Погорільській)

 

Подарунки всякі є у Долї –

Є стежки «Зел^ьені», є й Перестороги.

Прос^ьто неба в сон посеред поля

Ти прийшл^ьа до мене в Зо́ряну Дорогу.

 

Приспів:

Ку́чері вітраме^и роз^ьчесал^ьа,

Ро́саме^и обличчя цїл^ьувал^ьа,

                    Шепотіл^ьа тихо: «Я тужу ся,

               Л^ьиш твій сон спол^ьо́шити бою ся».   2 р.

 

Подарунки всякі є у Долї –

Є чарівні Вдачі, є ше і Негоди.

Я шляхи Журби пройду і – Болю,

Та кол^ьись зустріну нїжну твою Вроду.

 

Приспів:

Шоб вітраме^и кучері чесал^ьа,

Ро́с^ьаме^и обличчя цїл^ьувал^ьа,

                    Шепотіл^ьа тихо: «Я кохаю,

            Хоч і в мрійний сон твій прилїтаю»   2 р.

 

Подарунки всякі є у Долї,

Та із Мрій – найкраща: Мрія про кохану…

Ти у житнє пол^ье на роз^ьдоллї

Л^ьиш до мене, знаю, виринеш з туману.

 

Приспів:

Л^ьист шепоче й Дол^ьею кружляє:

«Мил^ьа вже давно тебе чекає.

                  Кол^ьи серц^ье в мрію одягл^ьо ся –

            Пос^ьпішай, як хочеш, шоб збул^ьо ся»…   2 р.

 

 

Кантата

П е ч а л ї

 

Запізно збагнув твою Нїжність

І трепетне – Се́рця Тепл^ьо́,

Д^звінки́х чудо-слів Мел^ьодїйність…

Запізно… Ус^ье відц^ьвіл^ьо.

 

А ти ж бул^ьа поруч зо мною,

Любил^ьа Я ж – «дурника грав»…

Шо очі бл^ьаганнєм-журбою

Пекл^ьись твої – не помічав.

 

Хил^ьил^ьо ся Щастє, мов трави

До наших Доріг і Сердець!

А я… л^ьише думав про Справи,

Зітерши с^ьвій Шанс нанївець!

 

Пограти з Любов’ю бажал^ьось…

(Чи є шось Кохання с^ьвятіш?!)

Тому ж тодї й «Наше» не скл^ьал^ьось…

Від мене зчорнїв отс^ьей вірш…

 

Та шо вже ти^епер нарікати:

Лїта «загорнул^ьись» в сувій 

І юна – Печалї кантата

Ми^енї зміст прис^ьвячує с^ьвій.

 

Запізно [ж] збагнув твою Нїжнїсть,

Вернувшись на Шлях той в лїтах –

Де ти бул^ьа…  Болю там вічність

У Спо́гадах, Зо́рях, Снїга́х…

 

Подароване Серц^ье коханою

(Найс^ьвятійшмй навік Талїсман),

Де мережкою Мрії – відрадною

Пороз^ьповнені, нїби Тюльпан.

Подаровані Очі коханою –

Дві вечірнї Хвіял^ьки Ясні.

А над Ними, Пролїскою Гарною,

Й так – мил^ьуючі Вії… Коханою,

Мов цїлющий Пречудо-Янтар,

Подарований нїччю весняною

З вуст дївочих Кохання Н^ьектар.

 

Прощальний д^звін печально-журавл^ьиний

Із яворовим л^ьистям опада́…

Суві́й туману роз^ьгоргув ся… В отсї хвил^ь ини

Серц^ье л^ьише спогадів жада́.

 

Прощальний д^звін журл^ьивий (журавл^ьиний),

З^ьворушл^ьиві до болю почуття,

Сл^ьова-Піснї́ коханої дївчи́ни,

Шо спал^ьахнул^ьи для мого життя.

 

Тї ко́с^ьи, призатру́шені рос^ьо́ю,

Тугі́ та до́вгі, як самі жита́,

Згадав… А журавл^ьиний д^звін журо́ю

Із яворовим л^ьистям опада́.

 

Повернул^ьи ся

онукаме^и лїта́

(О.В. Кил^ьи́мнику)

 

Повернул^ьи ся онукаме^и Лїта́

До ос^ьельи зграйкою пташиною

І душа Твоя бл^ьаженно роз^ьквіта,

Нїби йдеш ще юнос^ьт^ьи стежиною.

 

Повернул^ьи ся онукаме^и Лїта́

Під Твої дива́ роз^ьщебетал^ьи ся,

Бо в С^ьвяту Дїдївську Правду неспрос^ьта́

(В хлїборобську) – вічно закохал^ьи ся.

 

У той шлях, де буйно жито пророс^ьта́,

Де зерно пшеницї в душу сипл^ьеть ся

Повернул^ьи ся онукаме^и Лїта́!..

У Дїдївське Пол^ье Вони хилять ся.

 

Повернул^ьи ся онукаме^и Лїта́ –

У збілїл^ьий чуб Твій задивил^ьи ся…

А одне внуча (наймен^ьшеньке) пита́:

«Як зробить (…), шоб [ме^и]не роз^ьл^ьучил^ьи ся?..»

 

Десь спочиває під віконечком твоїм

Л^ьиш моя мрія, вечором сповита,

Яку с^ьвітанкаме^и водил^ьа ти в гаї,

Яка рос^ьою й сонечком обмита.

 

Буял^ьо вс^ье навкруг у ту бл^ьаженну мить…

Хотїв – до болю зупинити,

Та не збагну́ – чи ше не вмів любить,

Чи не судил^ьась До́ля разом жити…

 

Бо спочиває під віконечком твоїм

Л^ьиш моя мрія, вечором сповита,

Яку с^ьвітанкаме^и водил^ьа ти в гаї́,

Де л^ьиш журба моя ти^епер роз^ьл^ьита.

 

Яка ж то насол^ьода й му́ка

В твої дивитись о́чі зно́ву,

Де Ц^ьвіт обсипав ся з Любови,

Де в Спразї ви́стигл^ьа Роз^ьл^ьука,

Де твій роз^ьвіяв ся неспо́кій,

А спо́кій так і не прийшов…

Гірку таємнїсть в одинокій –

Твоїй Душі відчув я знов.

 

Вчительеві – А.Л. Карпуну

(ПРИС^ЬВЯЧУЮ)

 

Повертаюсь я [уп’я́ть] з «Доро́ги»,

Де заводи в го́моні живуть.

На подвір’я битим шляхом ноги

[Вже] ми^ене до мат^ьері ни^есуть…

Де – Хати́на пахне Хлїбом Житнїм,

«Матіол^ьи», Вічнїстю п’янить –

Там родивсь, до юнос^ьт^ьи там жив я,

Там навчився мріять і любить.

[Ось] іду я …Яром і Поляме^и;

[Де] із батьком, матїр’ю кол^ьись

У дитинстві «дихав» я жнивами,

(«Мрії», втім, по-ин^ьшому збул^ьись)…  

Щастєм серц^ье Рос^ьи пол^ьивал^ьи,

Як вмивал^ьась радо в Них Зоря.

Тут із батьком Жа́йвори співал^ьи

Диво-д^звінку пісню косаря…

В рідну Хату повернувсь з Дороги,

(Бо відпустку в Долї попрохав)

Укл^ьонивсь матусї до підл^ьоги

Й бачу те, чого не помічав:

Павутинкою Шляхи Т^ьернисті

Із Рокаме^и в мат^ьері спл^ьел^ьись

На обл^ьиччї… Й очі променисті

Знов сльозаме^и спогадів взял^ьись…

І мене старенька запитал^ьа:

«Як живеш у місті трудовім?..»

Та дубовий стіл вмить застелял^ьа

Рушником (дївочим ше) своїм…

(Про ос^ьобл^ьивос^ьтї  Ен^ьерґоінхвормаційних Вібрацій для даної рубрики див. у відтвореннях «Проєкцій зі Зад^зеркалля» і «Одухотворення С^ьвічада» Архетипу «ПІСНЯР» за статтею «ШТУРВАЛ^Ь ЗО́РЯНОГО МАХОВИКА ДОЛЬИ УКРАЇНИ»)